Чому 3-класники випікали хліб?

Ми вимили руки, одягли фартушки та пройшли на кухню. Вогонь у печі вже горів, приємно тріскотіли дрова. Дітвора кинулася до печі, як в обійми лагідної бабусі. Стало тепло, тихо та затишно. Хтось помітив лежанку та поліз на неї. «Тут теплесенько!» За мить усі мої хлопчики та дівчатка вигрівалися на печі.

Але час братися за роботу.

Нещодавно діти сіяли озиме зерно. Вони вже його знають та люблять. А ще вони знають, що у кожній маленькій зернинці сплять життєві сили.

Сучасна людина (а тим паче міська) звикла отримувати все готовим. Одного разу на уроці одна дитина сказала: «Із зерна робиться хліб. Люди роблять ЩОСЬ, щоб зерно стало хлібом». З нашого мисленнєвого та чуттєвого пізнання зникає цілий процес, який об'єднує сили природи та людську працю, який неможливий без любові, який наповнює душу спокоєм, встановлює зв' язок із землею та небом.

Діти побачили борошно на столі і здогадалися, що зерно потрібно змолоти. «Напевно, раніше це робили двома камінцями, між якими перетирали зерна». Для дитини це виявилося логічним та простим. Хтось згадав, як бачив справжній велетенський вітряний млин. А перед нами стояв невеличкий, домашній. Діти по черзі почали засипати зерна у жолоб. З млина висипалося тепле пахуче борошно. Діти підставляли руки, щоб відчути його на дотик.

Але замішувати тісто було зарано. Борошно потрібно пересіяти. Весела це робота! Сито не хотіло слухатися, вистрибували з рук або губило через краї борошно. «Сиплеться наче сніг!» І навіть щічки та носики були білими.

Та бешкетництва вмить скінчилися, бо настав відповідальний момент – заміс. Скільки сил потрібно віддати, щоб вийшло м'яке еластичне тісто! Було цікаво спостерігати, як у праці проявляються темпераменти. Дітвора потомилася, хтось вже грів боки на лежанці, але робота не чекала. Ми зібрали свої сили (бо зранку поїли смачну кашу зі спельти). Залишилося розкласти тісто у форми та поставити на лежанку, щоб воно виросло.

Кухню огорнула тиша, адже ми знаємо: лише в теплі та цілковитій тиші зможе вирости тісто. Діти боялися говорити навіть пошепки та ходили навшпиньки.

От тепер можна трішки відпочити. Але недовго, бо потрібно готувати обід. Діти начистили та нарізали овочі. У той день погода дала нам можливість зварити борщ на свіжому повітрі.
За кілька годин Хлібчик гарно підійшов та відправився у піч, сховався за заслінкою.

Діти один за одним підходили і запитували, коли можна його побачити? Пан Андрій, тато Марійки, покликав усіх до печі. Настав час діставати хліб. Очі у дітвори засяяли, почалася метушня та легка штовханина, третьокласники ставали на пальчики та витягували голівки, бо кожен хотів побачити Хлібчик першим.

Відсунулася заслінка, із печі полинув аромат. Пан Андрій дістав перші розпашілі хлібини та виклав їх на стіл. Діти не могли надихатися запахом свого першого хліба. А який красивий та рум'яний вийшов він!

На вулиці доварювався борщ, хліб вистигав на столі. Увесь третій клас зібрався за столом. Як годиться, ми благословили трапезу. Це означає, що можна тягнути руку у центр столу, щоб узяти такий довгоочікуваний шматочок золотого хліба. «Це божественний хліб! Найсмачніший у світі!» — не втримався і вигукнув Славко. Він дійсно був таким. І саме таким, найсмачнішим у світі, залишиться у їхній пам'яті на все життя.

Вже вечоріло, і пора було збиратися додому. Кожна дитина понесла з собою, наче скарб, запашну хлібину, щоб розділити її з родиною. Як вони пишалися, якими радісними (хоч і втомленими) були!

Мама третьокласника ввечері поділилася: «Омелян втомився, лягає спатки, але з великою любов'ю і спокоєм розповідає, як усе було. Наполегливо просить написати, що хліб ТАКИЙ смачний. Була велика Тиша, і хліб дуже зійшов. Краяв по скибочці усім нам і ми його спожили на вечерю у повній тиші й умиротворенні. Казав, що хліба вистачило навіть до борщу, який теж вдався».

Процес випічки хліба неймовірно душевний, теплий. Він дає людині відчути істину, непідробну суть, справжність, ритмічність та спокій. Третьокласники будуть спостерігати за своїм полем, на якому вже показалися перші сходи, і знатимуть, для чого вони поклали у землю зерна і який довгий шлях їм доведеться пройти.