Епоха «Ботаніка» у 5 класі

Почався вересень, а я не знала, що буду робити із дітьми у класі, бо до того я лише встигла сказати, що усе, що робили до мене, мені не підходить. Я хочу бачити, як трудиться їхнє мислення, а отже не можу принести нічого готового до класу — лише питання, інтерес та уважність до такого буденного явища, як рослини. І почати з учнями феноменологічне спостереження та опис.

Я почала з того, що слухала й записувала усі запитання, які у них є у зв'язку із рослинами. Це був дуже жвавий потік. А потім ми ходили лісом у тиші і наступного дня описували письмово усе, що побачили. Мене здивувало, як багато діти можуть помітити.

Ми розглядали не окремі рослини, а форми проростання.

Роздивлялися дерева — і діти описували усе, що бачили: найперше - стовбур, який дуже добре проявляється, його видно здаля, особливо, як нема листя. Зауважували, що можна побачити схожість форми листка із формою крони, зокрема придивлялися до липи: як форма у малому повторює форму у великому. Роздивлялися бруньки і бачили математичну ритмічність і закономірність. Вдивлялися у дуб, у його основну бруньку у кінці кожної гілки та у три менші брунечки, що наче корона обіймають найбільшу брунечку. А нижче ми побачили, що росте одна центральна гілка, а від неї у боки розходяться три гілочки, що колись були бруньками.

А далі, казала я дітям, порівняйте дерево із виткими рослинами. Біля нашої школи росте багато хмелю, і діти вдосталь могли надивитися й добре описати особливості витких рослин: вони плетуться по землі, на вигляд слабенькі, та варто їм піднятися на опору, як за декілька років уся опора зникає. І якщо це було якесь деревце, то часто воно і не виживає. Витка рослина захоплює для себе увесь сонячний та земляний простір. І якщо дерево чітко проявляє себе у вертикалі й уся периферія підтримує силу цієї вертикалі, то витка рослина — це суцільна периферія.

«Ботаніка» — непроста епоха з організаційного погляду, бо ми із класом у 20 дітей щодня ходили до лісу та описували кущі, трави, хвойні дерева. Утримувати увагу такої кількості дітей на природі біля одного дерева досить непросто. Моїм завданням було викликати у них інтерес, бачення найменших дрібниць, уважність. Бо потім у класі ми пригадували усе, що бачили, записували і замальовували.

У кінці епохи діти і батьки писали відгук про прожите. Було помітно, що для багатьох дітей це був гарний досвід із пробудження цікавості.

У соціальних стосунках я пережила те, що діти змогли більш точно описувати свої почуття і спостереження за стосунками у класі.

Завершення епохи «Ботаніка» відбудеться, я сподіваюся, у Карпатах. Нам потрібно побачити гірські квіти, їхні умови проростання, форму — і щось про них зрозуміти. Бо діти сказали, що дерево — це наче король, а кущ — то воїн, сосна — ніби якийсь вчений, кактус — ґрунтовний господар, що має запаси, трави — наче діти, що ніжаться на сонці. А хто ж такі гірські квіти?