Нейробіологія
оповідання історій та пам'яті

Це дитяче бажання – слухати, коли читають книги вголос, і знову й знов просити читати кілька тих історій, які дитина вже добре знає і може передбачати, що в них буде далі, – охоплює потужні мозкові накопичувачі, які стають підсилювачами пам'яті.

Досвід слухання історій з'являється тоді, коли у мозку маленьких дітей складаються сприятливі умови для вивчення та запам'ятовування. Основа цих умов – емоційні зв'язки з тим переживанням, коли дитина слухає історію, яку їй читають чи розповідають. Крім того, знайома структура історії, яка звучить, стає надійно закріпленим у пам'яті шаблоном.

Слухати історії в дитинстві – це приємний досвід, який мозок пам'ятає і продовжує шукати протягом усього життя. Сильні зв'язки в емоційній пам'яті властиві дітям, які мають досвід слухання історій. Часто пам'ять про ці часи є просто затишним почуттям захищеності під час лежання у ліжку. Важливо, що навіть для дітей, які зростають у бурхливих умовах, спогади про історії перед сном означають, що все було відносно (або принаймні якийсь час) спокійно.

Крім того, багаторазове слухання однієї і тієї ж книги дозволяє мозку шукати власні внутрішні нагороди. На вибір або прогноз, який виявляється правильним, мозок відповідає вивільненням дофаміну, що викликає відчуття глибокого задоволення й радості.

Ця дофамінова винагорода у якості відповіді є особливо інтенсивною в маленьких дітей. І хоча незабаром вона розвивається як реакція на реальні прогнози (вибори чи відповіді, у яких немає впевненості), протягом тих років, коли дитина слухала історії в ліжку, ця відповідь «прогнозування-винагороди» активується навіть тоді, коли дитина напевно знає, що буде на наступній сторінці.

Оскільки історії з дитинства пов'язані з позитивним емоційним досвідом, вони дають нам можливість проникати у систему патернів, в якій зберігаються спогади. Наш мозок шукає і зберігає спогади, засновані на патернах (повторюваних зв'язках між ідеями). Ця система підтримує нашу інтерпретацію світу та всю нову інформацію, яку ми отримуємо протягом кожного дня, на основі попереднього досвіду.

Чотириступенева структура оповіді – початок («Колись давно...»), проблема, вирішення та закінчення («... і жили вони довго й щасливо») – формує ментальну карту, на яку можна покласти нову інформацію.

Коли нова інформація, неважливо, алгебра це чи історія, представлена у знайомій оповідній формі (див. приклади авторки в оригінальній статті – Прим. ред.), структура пам'яті підтримує збереження цієї інформації мозком. З часом ця карта розширюється, щоб включати оповіді, які закінчуються не тим, що «...жили вони довго й щасливо», а скоріше перспективою для учня дослідити чи виявити можливі наслідки.

Навчання як процес плетіння історій робить його цікавішим, активізує позитивний емоційний стан мозку та закріплює інформацію у сильний шаблон пам'яті. Згодом пам'ять міцнішає, оскільки навчання йде слідом за структурою оповіді крізь послідовності, пов'язані з темою, потоком часу чи подій, спрямованими на вирішення проблеми чи досягнення відомої мети.