Викладання цієї епохи велося в історико-культурному аспекті. Розпочали ми з п'ятикласниками з обговорення і осмислення поняття часу, пам'яті і того, що допомагає її зберегти й активізувати. Діти ділилися спогадами про події, що трапилися вчора, тиждень тому, місяць, рік. Дивувалися, що чим далі подія віддалена в часі, тим важче її пригадати. Діти могли розповісти про те, що з ними було в п'ятирічному віці, у три роки, ба, навіть, дехто себе пам'ятав у 2 роки. Було для них відкриттям, що про все, що було до року, під час народження, вони знають лише з розповіді батьків, родини, про це нагадують фото, речі, що збереглися відтоді, мамині щоденникові записи. Діти з радістю ділилися власними фото, коли вони були маленькими (декого навіть важко було впізнати), спогадами, що залишили слід у дитячій душі, віршами, піснями, вивченими в дитинстві, які міцно тримаються в пам'яті.
Усе це допомогло зрозуміти, що таке історія, як вона твориться, хто є її творцем, як передається досвід поколінь, на основі чого робляться висновки про життя давніх людей, їхнє уявлення про світ, про його творення, де береться інформація про винаходи кожної епохи. Діти усвідомили, що кожна з давніх цивілізацій зробила власний внесок, який допоміг нащадкам, опираючись на досвід попередніх поколінь, просунутися вперед, здійснити нові відкриття. Кожне наступне покоління стає ніби на міцні плечі попереднього й тому має змогу бачити більше й далі. Водночас діти усвідомили відповідальність, яка стоїть перед ними. Кожен задумався, що покоління, частинкою якого вони є, привнесе такого, що допоможе наступникам. Торкнувшись подій та винаходів останніх років, діти зрозуміли, що темп історії пришвидшується. Розглянувши давні історичні високорозвинені цивілізації, дійшли висновку, що вони тисячоліттями в загальних рисах залишалися майже стабільними.